Загальні принципи виконання монтажних робіт.

Основні визначення, що стосуються монтажу:

Монтаж – це установка виробу або його складових частин на місце його використання.

Монтаж устаткування - це комплекс робіт щодо встановлення устаткування на проектне місце, а також його випробування на холостому ходу та під навантаженням.

Монтажний блок - комплекс, складові частини якого збирають перед установкою в проектне положення.

Монтажний майданчик - це територія ТЕС, на якій виконуються роботи з монтажу споруджуваного об’єкта.

Монтажна зона - це частина монтажного майданчика, яка є робочим місцем монтажника.

Специфіка монтажу обладнання ТЕС. Значна частина устаткування поставляється із заводів-виробників на місце монтажу розібраним, або у вигляді блочних вузлів. Це устаткування в подальшому монтажники збирають у монтажні блоки та укрупнюють на монтажному майданчику до того, як його встановлюють в проектне положення.

Монтаж устаткування складається з підготовчих робіт, власно монтажних робіт і випробовувань змонтованого устаткування, а технологічні процеси монтажу розділяються на основні, підготовчі і пусконалагоджувальні.

Монтаж та пусконалагоджувальні роботи виконує спеціальна монтажна організація яку залучає замовник будівництва ТЕС.

До власне монтажних відносять наступні роботи:

- перевірка фундаментів і приймання їх під монтаж;

- встановлення фундаментних гвинтів і закладних частин;

- перевірка комплектності устаткування і приймання його в монтаж;

- розбирання устаткування, очищення від змащування, промивання та огляд частин;

- укрупнення устаткування, що поставляється частинами;

- переміщення устаткування у межах монтажної зони, установлення його в проектне положення (основні такелажні роботи);

- вивіряння і закріплення устаткування до фундаментів;

- складання і встановлення металевих конструкцій, трубопроводів, арматури, пускорегулюючої апаратури, огороджень, тощо.

Серед монтажних робіт основними технологічними процесами є складання устаткування і вузлів, встановлення їх в проектне положення з необхідною точністю і наступне закріплення на фундаментах. Ці процеси багато в чому визначають якість монтажу обладнання, а також надійність при експлуатації.

Монтаж основних елементів котла

Каркас котла – це просторова рамна металоконструкція (Рис. 1, та Рис.1-1), призначена для кріплення на ній барабана, трубної системи, стельового перекриття, обмурівки і іншого допоміжного устаткування, на висоті до 30 м.

Каркас складається з вертикальних колон 1, горизонтальних ферм 2, розкісних балок 4 та стельового перекриття 3. Колони виготовляють із зварних профільних балок. Для зменшення навантаження на фундамент під колони встановлюють опорні башмаки 5, які складаються з опорних плит 7 і ребер жорсткості 6.

Балки-розкоси 4 виконують із профільного прокату (швелера, двотавру), які зварюються між собою накладками 8.

Горизонтальні ферми, і балки-розкоси застосовують для надання поперечної стійкості колонам.

Рис. 1. Каркас котла і його елементи: а)-загальний вид, б)-башмак, в)-зчленування балок з розкосами: 1-колони, 2-горизонтальні ферми (площадки), 3-балки стельового перекриття, 4-розкісні балки, 5-опорний башмак, 6-ребра жорсткості, 7-опорні плити, 8-накладка	Рис. 1-1. Вид збоку на каркас котла ТП-12: 1-основні колони корпуса котла, 2- ферма каркаса, 3-упори поясів екрана, 4-вантажна балка, 5-задня вантажна балка, 6-зв’язування і балки каркаса хвостової частини, 7-колони каркаса хвостової частини, 8-зв’язки

Для зменшення термічних напруг у каркасі основні несучі його елементи розташовують за межами газоходів і обмурівки. З’єднання балок, які обігріваються (наприклад, опорних балок поверхонь нагріву конвективної шахти з балками каркаса) виконують у вигляді рухомої опори з одного боку, і нерухомої - з іншої.

Сходи і площадки для обслуговування і ремонту котла розміщають на горизонтальних фермах. Їх роблять із сортового прокату.

Каркас котла встановлюють на залізобетонний фундамент підошвами колон. Раніше підошви колон до фундаменту кріпили за допомогою анкерних болтів, зараз колони ставлять на заздалегідь вивірені сталеві плити, які після вивіряння приварюють до арматури фундаменту, а підошви колон приварюють до сталевих плит.

У сучасних котлах усі елементи і вузли каркаса з’єднують зварюванням.

Барабан котла - це сталевий циліндр зі сферичними днищами по кінцям. У конструкціях старих котлів барабанів було до 5-7, а сучасні котли роблять тільки з одним барабанам.

Довжина барабана становить 8-12 м; внутрішній діаметр барабана 900-1400 мм; товщина стінки 30-140 мм (в залежності від робочого тиску).

Для приєднання екранних труб у барабанах старих котлів є отвори (трубні гнізда). Кінці труб вставляються в ці отвори при монтажі котла, закріплюються і ущільнюються за допомогою розвальцьовування.

Обмурівка котла призначена для зменшення втрат теплоти з котла, та для захисту обслуговуючого персоналу від опіків.

Внутрішню сторону обмурівки (футерівку) монтують із вогнетривких матеріалів товщиною в одну цеглу, а зовнішню сторону обмурівки (облицювання) роблять із червоної цегли товщиною в півтори цегли. Загальна товщина обмурівки - 630 мм.

У котлах великої паропродуктивності вогнетривку цеглу заміняють вогнетривким бетоном, що накладається на труби екрана (натрубна обмурівка).

Найменшу товщину і високу жаростійкість обмурівки отримують при виготовленні її багатошаровою з різних матеріалів. З боку теплоносія використовують високотемпературні матеріали, а ззовні - матеріали з найменшою теплопровідністю. Термічний опір такої обмурівки буде рівний сумі термічних опорів її складових:

де - теплопровідність матеріала обмурівки, кВт/(м²·К);

- термічний опір матеріала.

1, 2,...n - номери шарів обмурівки.

Зовнішню частину обмурівки покривають газощільною обмазкою або закривають металевими листами.

Застосовують натрубну підвісну, накаркасну щитову та накаркасну цегляну обмурівку (Рис. 2)

Рис. 2. Обмурівка котла: а)-натрубна підвісна; б,в,г)-накаркасна щитова; д)- накаркасна цегляна; 1-шамотний шар, 2,3-шар ізоляційних матеріалів (діатомобетон, совеліт), 4-ущільнююча обмазка, 5-металева сітка, 6-екранні труби, 7-натяжні штирі, 8-металеві штирі, 9-рами щита, 10-натяжний крюк, 11-балка каркаса,12-кронштейн, 13-полка

Екранні поверхні нагрівання. У топці котла розміщуються екранні поверхні нагрівання, які сприймають радіаційну теплоту палива що згорає.

Кінці екранних труб приварюють до штуцерів колекторів або барабанів.

Верхні колектори екранів звичайно підвішують на нерухливих опорах, а нижні колектори утримуються на трубах.

Змійовики пароперегрівників та повітропідігрівників з’єднуються з колекторами за допомогою зварювання.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: