Декабристи та їх послідовники в Україні

У 20-30-ті роки XIX ст. Україна стає ареною російського та польського суспільно-політичного рухів, кінцева мета яких різнилась між собою і майже не враховувала національні інтереси українців.

Активізація російського і польського суспільно-політичних рухів відбувалась одразу ж після завершення наполеонівських війн. Російські дворяни, що служили в російській армії і були безпосередніми учасниками закордонного походу проти Наполеона під час перебування в Західній Європі перейняли нову, прогресивну систему цінностей і усвідомили необхідність аналогічних перетворень в своїй батьківщині…

За їх ініціативи було створено декілька таємних товариств, які ставили за мету реформування Російської імперії в дусі європейських ліберально-демократичних традицій. Реалізувати свої задуми вони планували за допомогою державного заколоту, в ході якого повинна бути змінена влада і політичний устрій в країні. Так на базі Тульчинської управи, на Вінниччині, в 1821 році було утворене «Південне товариство», лідером і засновником якого був полковник Павло Пестель (1793 – 1826). «Південне товариство» було українським філіалом «Північного товариства», яке існувало з 1822 рок у в Санкт-Петербурзі (столиці імперії), лідером і одним з засновником якого був Микита Муравйов (1795 – 1843). Їх програми, не зважаючи на спільну мету, мали певні розбіжності. Зокрема програма «Південного товариства» – «Руська правда» (написана Пестелем), на відміну від «Конституції» Микити Муравйова, була більш ґрунтовною, радикальною і передбачала:

Ø ліквідацію російської монархії та її заміну демократичною республікою;

Ø скасування кріпосного права Росії на достатньо прийнятних умовах;

Ø недоторканість приватної власності;

Ø унітарний устрій майбутньої держави, в якій автономія надавалася б лише полякам, як найбільш культурній і освіченій нації імперії.

Не зважаючи на свій демократизм «Руська правда» не вирішувала українського питання взагалі, повністю ігноруючи інтереси українців. «Конституція» Муравйова була більш поміркованою. Але в ній містився дуже цікавий пункт щодо майбутнього устрою держави, яка повинна була стати федерацією автономних народів, одним з яких мав бути і український. Отже українське питання в програмних документах декабристів майже не фігурувало і навіть у «Конституції» Муравйова йому приділялась другорядна роль.

Діяльність цих організацій носила не тільки теоретичний, а й практичний характер. Спонтанний виступ декабристів (а саме під такою назвою, від «грудень – декабрь», вони фігурують в історії), що відбувся 14 грудня 1825 року в Санкт-Петербурзі зазнав поразки. Цей політичний путч, так само як і повстання Чернігівського полку, що відбулося на Київщині 29 грудня 1825 – 3 січня 1826 року, було подавлено урядовими військами, а найбільш активних членів цього руху було репресовано.

N ЦІКАВО ЗНАТИ

Декабристський рух став поштовхом для створення інших політичних організацій, щ проявили себе протягом 20-30-х років XIX ст. Аналогом декабристської організації стало «Товариство об’єднаних слов’ян» створене в 1823 році братами Андрієм та Петром Борисовими у м. Новограді-Волинському на Житомирщині. Деякий час «Товариство об’єднаних слов’ян» існувало самостійно. А з часом його лідери почали ідейно зближуватись з «Південним товариством».

Програма цієї організації чимось нагадувала ідеї автономістів-федералістів: слов’янська єдність, побудова Російської імперії на засадах федералізму, в якій Україна мала б отримати статус однієї з автономних областей майбутньої єдиної слов’янської держави.

Під впливом декабристських ідей у 1826 році в Харківському університеті виник таємний гурток, члени якого обговорювали перспективи майбутнього оновлення Російської імперії. Пропагуючи волелюбні ідеї харківські інтелігенти навіть намагалися розповсюджувати агітаційну літературу.

У Ніжинській гімназії вищих наук у 20-х роках також поширювалось вільнодумство серед її викладачів та студентів, лідером яких був її директор Іван Орлай (1770 – 1829). До речі одним з членів цього гуртка був видатний письменник Микола Гоголь (1809 – 1852), який в цей час навчався в цьому закладі. Але ніжинський гурток спіткала така ж сама доля як і харківський: за таємним доносом їх було викрито, будь яка подібна діяльність ліквідована і заборонена, а її учасників покарано.

Наслідуючи приклад росіян і українців, поляки у 1830 – 1831 роках підняли визвольне повстання. Керовані Л. Набеляком та С. Гощинським, польські патріоти боролись за відновлення колишньої Речі Посполитої. Висунувши гасло «За нашу і вашу свободу», поляки закликали українців підтримати їх. Але українське суспільство пам’ятало «славні польські часи» своєї історії. Крім того, поляки нічого конкретного не обіцяли українцям, тому останні сприйняли це гасло без особливого ентузіазму. Залишившись сам на сам з потужною російською імперською машиною, Польські патріоти програли.

Таким чином, початкова фаза національно-визвольного руху завершилась цілковитою поразкою національно-демократичних сил. Далися взнаки і відсутність єдності і перебільшення своїх можливостей за умови могутності владних структур, нарешті, локальність, політичний егоїзм, відрив від народу, нерозуміння насущних прагнень тогочасного суспільства. Якщо ідеї декабристів випередили свій час, то боротьбу української інтелігенції можна вважати аматорською і безсистемною. Їй бракувало усвідомлення важливості і глибини тієї справи, яку вони розпочали. Негативний результат – це теж результат! Їхній досвід стане в нагоді наступному поколінню українських суспільно-політичних діячів, що прийдуть за ними…

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: