Основні риси ландшафтів України

Природні передумови формування екологічної ситуації в Україні

1.1 Основні риси ландшафтів України.

1.2. Стихійні природні та природно – антропогенні процеси

Основні риси ландшафтів України

Головні риси природних умов України визначаються тим, що майже вся її територія лежить у межах помірного поясу. Лише на південному макросхилі Кримських гір природні умови мають риси субтропічного поясу.

Територія України знаходиться в межах чотирьох фізико-географічних країн Східноєвропейської рівнини та двох гірських систем – Карпатської (частково) і Кримської.

Рівнинна частина займає південний захід Східноєвропейської фізико-географічної країни і має зональний поділ.

1.1.1. Зона мішаних хвойно-широколистяних лісів

Південна межа проходить поблизу Влоодимира-Волинського, Луцька, на північ від Рівного, Новограда-Волинського, Житомира, Корнина, Києва, Ніжина, Батурина, Кролевця, Глухова. У цій зоні знаходяться більша частина Волинської, Рівненської, Львівської, Житомирської і Чернігівської областей, а також частина районів Хмельницької, Київської та Сумської областей.

Поліська низовина, в межах якої розташована область, уявляє собою велике зниження, обмежене з півночі, сходу і півдня височинами. Це сприяє притоку сюди значної кількості вод. Неодноразові зміни кліматичних умов, діяльність льодовика і його вод, значна обводненість території сприяли формуванню піщаного покриву, слугувало основою для розвитку підзолистих і болотних грунтів під хвойними і мішаними лісами. Серед основних передумов формування ландшафтів природної зони відмітимо:

- приналежність до низовинно-рівнинної території із складним мезо- і мікрорельєфом, у будові якого основну роль відіграють льодовикові, водно-льодовикові давньоалювіальні піщані і піщано-глинисті антропогенові відклади. Зона займає південну частину Поліської низовини і частково північну частину Придніпровської низовини;

- помірно-континентальний клімат з позитивним балансом вологи. Це є найбільш зволожена територія рівнинної частини України. Тут у середньому випадає 600-680 мм опадів, випаровуваність не перевищує 400-450 мм. Переважна кількість опадів випадає у вигляді дощу (75-80%) і тільки 20-25% - у вигляді снігу. Більшість опадів припадає на першу половину року (квітень-жовтень), а максимум – на червень-липень. Найчастіше ідуть невеликі дощі, які тривають кілька днів (зокрема восени), іноді бувають значні зливи. Сніговий покрив утримується 90-100 днів. Промерзають грунти в середньому до 60-70 см, залежно від типу грунту і характеру зими. Пересічна температура січня змінюється з заходу на схід від –4,5^О до –8 ^ОС, липня – з півночі на південь від +17^О до +19,5^ОС. Вегетаційний період триває 109-205 днів. Переважають вітри західного напрямку із середньою швидкістю 3-5 м/с. Іноді бувають вітровали значної сили, які руйнують споруди, ламають дерева, навіть піднімають воду з озер;

- високий загальний рівень ГВ, з водоносним горизонтом в антропогенових відкладах на глибині від 0,5м-8м. Густа річкова мережа, широкі, здебільшого заболочені річкові долини. Річки характеризуються тривалою весняною повінню, що супроводжується широким їх розливом, літньо-осінньою меженню. У зоні протікає Дніпро від північного кордону України до Києва. Вище Києва знаходиться велике Київське водосховище, яке справляє значний вплив на гідрологічний режим Дніпра. Багато різних за походженням озер – долинного (озеро Тур - 13,5км², Нобель - 5,1км²); карстового, серед яких знаходиться найбільше озеро України- Світязь (27,5 км²). Значна кількість води зосереджена в болотах, які живляться річковими і грунтовими водами. Найбільш поширені низинні евтрофні болота з річковим живленням. Складний вплив на водний режим зони справляють меліоративні роботи, які проводились на Поліссі особливо у 60-80 роках ΧΧ ст. Крім позитивних наслідків (розширення площі сільськогосподарських угідь), меліорація негативно вплинула на природне середовище, особливо в басейнах річок, де проводилось так зване осушення боліт без двобічного регулювання стоком;

- переважання дерново-підзолистих та значне поширення дерново-глейових і болотних ґрунтів (95℅ території Українського Полісся). Вони утворилися на різних за генезою, умовами залягання, механічним і мінералогічним складом безкарбонатних ґрунтоутворюючих породах;

- великі площі (залісеність складає 30%) мішаних, переважно сосново-дубових та соснових лісів із орляково-злаково-різнотравним і орляково-чорничним покривом. Близько 10% території зайнято луками, на 8% - знаходяться болота та заболочені землі. Значне й давнє господарське освоєння території зумовило, зокрема, обезлісення певної частини ландшафтів.

Визначальними ознаками поширених тут мішано-листяних ландшафтів є формування ПТК на безкарбонатних і вилугованих породах в умовах помірно-теплого клімату та позитивного балансу тепла і вологи переважно під хвойно-широколистяною рослинністю.

Загальною рисою мішано-лісових ландшафтів України є велика мозаїчність ПТК, складне перемежування лісових зандрових, моренно-зандрових рівнин, долинно-терасових, лучних і болотних, переважно низинних, ландшафтів з меліоративними системами. Своєрідними природними природними комплексами виступають озера долинного, карстового і льодовикового походження. Така складна ландшафтна структура з природно-територіальними комплексами, які не займають великих площ і характеризуються мозаїчністю, часто свідчать про труднощі з використанням території в сільськогосподарському виробництві. Частина ПТК (заплави річок, піщані вали, болота) є надзвичайно нестійкими в динаміці.

В природній зоні переважають такі фізико-географічні процеси як заболочування, водна акумуляція, частково водна ерозія і карст. Процеси заболочування найбільш інтенсивно розвинуті в окремих районах Волинського і Чернігівського Полісся, де заболоченість становить 6-8%.

1.1.2. Природна зона широколистяних лісів

За удосконаленою схемою фізико-географічного районування (2003) зона широколистяних лісів займає західну частину України, між Українськими Карпатами, зоною мішаних лісів і лісостеповою зонами. Її східну межу проводять по виходам на поверхню докембрійських порід, приблизно по лінії Полонне - Стара Синява - Нова Ушиця – долина р. Дністер. Розташована у Тернопільській, Львівській, Волинській, Рівненській областях.

Відрізняється високим, у порівнянні з іншими природними зонами гіпсометричним рівнем. Тут лежить частина Подільської височини, південно-східна частина Розточчя, Опілля, Хотинська височина, окремою вузькою ²протокою² між поліськими ландшафтами на півночі і ландшафтами Малого Полісся на півдні розміщена Волинська височинна область. Територія розчленована річковими долинами, балками, ярами (до глибини 150-200м). Примітна геоморфологічна особливість зони полягає в добрій вираженості в її центральній частині скелястих вапнякових піднять, відомих під назвою Товтри або Медобори. Це залишки розмитих бар ̀єрних рифів і атолів теплих неогенових морів. Товтри мають абсолютні висоти 350 -400 м, відносні – 50-65 м. Вони простираються смугою від селища Підкамінь до міста Кам΄янець-Подільський, утворюючи товтрові гряди шириною 10-12 км. Поширені форми поверхневого і підземного карсту (найвідоміші унікальні гіпсові печери Оптимістична, Кришталева, Озерна, Вертеба та інші в Тернопільській області на межиріччі Серету та Збручу).

Кліматичні особливості зони відрізняються високим рівнем зволоження: коєфіцієнт зволоження складає 2,4 - 2,8, річна сума опадів - 575-700 мм, радіаційний баланс – 41 ккал/см². При середній температурі січня –4,5ºС, зими м´які, з частими відлигами, нестійким сніговим покривом. Літо помірно тепле, вегетаційний період триває 200-212 днів з сумами активних температур 2700ºС.

Характерна густа річкова мережа. Тут зосереджені ліві притоки верхньої частини басейну Дністра, Південного Бугу, Вісли. Вони розчленовують поверхню до глибини від 50 до 200м. Долини лівих притоків Дністра мають вигляд каньйонів, що прорізають товщу палеозойських і мезозойських відкладів.

Майже всі різновиди грунтового покриву на території зони характеризуються найбільш високим ступенем вилугованості.У грунтовому покриві переважають чорноземи опідзолені, сірі лісові грунти, які розвинулись під широколистяними лісами.

З великим зволоженням зони пов΄язане не лише переважання напівгідроморфних грунтів, широколистяних ландшафтів, але й значна природна залісеність території. Однак, її сучасне знелісення, пов΄язане з тривалим і інтенсивним антропогенним навантаженням, стало причиною того, що довгий час територію вважали Західно-Українською провінцією лісостепової зони (хоча й визнавали, що за комплексом умов вона уявляє східне закінчення зони широколистяних лісів, характерної для Центральної і Західної Європи).

Найпоширенішим фізико-географічним процесом в зоні є водна ерозія.

1.1.3. Лісостепова зона

Південна межа лісостепу проходить північніше Великомихайлівки, Ширяєва, через Первомайськ, північніше Новоукраїнки і Кіровограда, через Знам’янку, Онуфрієвку, Кобеляки, Нові Санжари, північніше Краснограда через Балаклію вздовж річки Оскол до Росії. Вона прослідковується по лінії суцільного поширення типових середньогумусних чорноземів властивих південно-лісостеповим ландшафтам.

Лісостепова зона охоплює Хмельницьку, Вінницьку, Черкаську, Полтавську і Харківську області, південну половину Львівської, Житомирської, Києвської і Чернігівської, більшу частину Сумської і північні частини Одеської і Кіровоградської областей.

Це зона інтенсивного сільськогосподарського виробництва, сформованої урбанізації на основі промисловості, великих територіально-виробничих комплексів.

Лісостепові ландшафти сформувалися в умовах оптимального співвідношення тепла і вологи на повсюдно розповсюджених лесових породах.

Найбільшими орографічними одиницями лісостепової зони є височини Волинська, Подільська, Придніпровська, на сході – відроги Середньоруської. На лівобережжі Дніпра – Придніпровська низовина з широкими терасами річки Дніпра та Полтавська рівнина.

Лісостепові ландшафти сформувалися на лесах, що легко розмиваються дощовими і талими сніговими водами. Невід’ємною рисою їх є широкий розвиток балок і ярів, особливо на схилах височин і стрімких берегах річок. Ландшафтна структура схилових ПТК ускладнюється ще й зсувами і ерозійно-зсувними процесами. Для лісостепових ландшафтів характерне чергування розчленованих височин, схилових, низовинних і долинних ПТК, орних земель і лісових масивів, що зумовлює помітні контрасти їхньої тепло- і вологозабезпеченості. За цих умов на низовинах розвиваються такі процеси, як соленакопичування, заболочування, ерозія, подекуди – суфозія.

Кліматичні особливості визначаються тим, що випаровування за вегетаційний період майже дорівнює кількості атмосферних опадів. Пересічна температура січня –5... –8 ^О С, липня від +18 ^О С на північному заході зони до +22 ^О С на півдні. Вегетаційний період триває 200-210 днів. Річна сума опадів на заході зони - 550-750 мм, на сході – 450 мм. Коефіцієнт зволоження змінюється від 2,8 у західній частині зони до 1,4-1,2 на півдні. Типово зливовий характер опадів влітку, тривалі відлиги взимку становлять загрозу для сільськогосподарських посівів. Негативною рисою клімату є нестійкість зволоження внаслідок чергування вологих і посушливих років.

Найпоширенішими є чорноземи типові та солонцюваті (на низовинах малодренованих річок), чорноземи опідзолені, реградовані грунти та сірі лісові грунти. На давніх терасах і зниженнях поширені лучно-чорноземні грунти, в заплавах – лучні, дернові та болотні.

Основний зональний фон створюють широколистяні ландшафти (дубові, дубово-грабові масиви на лівобережжі Дніпра – залишки дубово-кленово-липових лісів. Пересічна залісеність зони становить 12,2%. За історичний час вона змінювалася від 50% до 11%). В минулому плоскорівнинні поверхні були покриті різнотравно-лучними степами.Сьогодні, на тлі майже суцільного їх розорювання, цілинні степи збереглися, зокрема, в межах Придніпровської низовини (Михайлівська цілина).

Своєрідність лісостепової зони полягає в складному перемежуванні різних типів ландшафтів:

широколистяно-лісових із сірими лісовими і темно-сірими опідзоленими ґрунтами в західній частині зони на височинах і на високих схилах лівих притоків Дніпра;

- лісостепових з опідзоленими і реградованими чорноземами під фрагментарними широколистяними лісами (дубовими та сосновими на борових терасах Дніпра); -

- лучно-степових з чорноземами типовими та лучно-чорноземними невелих ділянок лучних і болотних ландшафтів в річкових долинах.

Крім згадуваних відмін ландшафтів, що пов´язані зі значною протяжністю зони із заходу на схід, на загальному зональному фоні виділяються також північні і південні лісостепові ландшафти.

Північно-лісостепові ландшафти достатньо зволожені, характеризуються переважанням сірих лісових ґрунтів і чорноземів опідзолених, що сформувалися на легкосуглинкових лесових породах. Формування і розвиток південно-лісостепових ландшафтів із чорноземами середньогумусними і чорноземами солонцюватими на низовинних слабодренованих рівнинах відбувалося в позальодовиковій області на середньосуглинистих лесовидних суглинках в умовах збільшення посушливості клімату, більш глибокого залягання грунтових вод.

Весь комплекс процесів, що відбуваються в північно-лісостепових, більш зволожених ландшафтах відрізняється від південно-лісостепових з явно від΄ємним балансом вологи. Процесам вилугування північно-лісостепових ландшафтів сприяли лесовидні легкосуглинкові і піщанисті породи, на яких вони утворились.

В напрямку на південь слабнуть процеси виносу в грунтоутворенні, заміщуючись перегнойно-акумулятивними процесами. Активізуються ерозійні процеси, що помітно збільшує розчленування височин. На Придніпровській височині спостерігаються одночасний розвиток ерозійних і зсувних процесів. Ландшафти височин характеризуються підвищеною інтенсивністю міграції хімічних елементів, значним вимиванням. Ландшафти низовин з їх слабкою дренованістю характеризуються слабкою інтенсивністю міграції, соленакопиченням, нерідко процесами заболачування, особливо в стародавніх долинах річок, спостерігаються сліди стародавніх суфозійних процесів, велика кількість заболочених западин.

1.1.4. Степова зона

Зона займає 40% території України, помітно розширюючись на схід, в напрямку ослаблення впливу помірних зволожуючих повітряних мас Атлантики і посилення більш сухих континентальних мас Євразії. Тут розташовані Причорноморська низовина, Приазовська низовина, південна частина Придніпровської низовини, Приазовська, Донецька та Тарханкутська височини, південні і південно-східні відроги Придніпровської, Подільської та Центрально-Молдавської височин.

Серед інших природних зон України, степова виділяється найбільшими тепловими ресурсами, найдовшим вегетаційним періодом, найменшою зволоженістю, родючими грунтами. Це зумовило формування своєрідних степових ландшафтів. Сучасний їх стан визначається найвищим для України рівнем їх освоєності (орні землі складають 75%її земельного фонду). Крім сприятливих для сільського господарства агрокліматичних умов, степи багаті на корисні копалини, рекреаційні ресурси.

Більша частина території складена антропогеновими відкладами – переважно лесовидними відкладами – в основному лесовидними суглинками, в межах річкових терас – пісками та супісками; в долинах річок, на височинах та їхніх схилах поверхню еродованих місцевостей складають доантропогенові напівскельні та скельні породи (вапняки, граніти, гнейси, продукти їхніх руйнувань (каолін)).Рельєф переважно рівнинний: розчленовані долинами річок, балками та ярами височини і помірно розчленовані низовини, частково позбавлені зовнішнього поверхневого стоку із численними степовими западинами різної генези, особливо на півдні.

Степові ландшафти сформувалися в умовах достатньої кількості теплових ресурсів і незначної зволоженості території.

Пересічна температура липня +20 ^О С, січня –2 ^О ... –9 ^ОС. Сніговий покрив нестійкий, зима з відлигами. Вегетаційний період триває 210-245 днів. Річна сума опадів зменшується від 450 мм на півночі до 350-300 мм на півдні (у Присивашші). Випаровуваність змінюється від 700-800 мм у північній частині зони до 900-1000 мм – у південній. Коефіцієнт зволоження 0,8-1,2. Частими є весняно-літні посухи, суховії, пилові бурі, зливовий характер випадання опадів, що посилює ерозійні процеси.

У зв’язку з недостатнім зволоженням гідрографічна мережа розвинута слабо, річки маловодні (річки Дніпро, Дністер, Південний Буг є транзитними для зони),озера здебільшого лиманні, деякі солоні. Місцеві річкові та грунтові води мінералізовані.

Найпоширенішими ґрунтами є чорноземи звичайні та чорноземи південні, які разом становлять більш 90% площі зони. В комплексі з темно-каштановими ґрунтами і каштановими ґрунтами трапляються солонці і у породах формуються глеє-солонці та солончаки. Засоленість грунтів пов´ язана як з природними причинами, так і є результатом штучного зрошення.

Визначною рисою степових ландшафтів є переважаюча в їхньому природному стані трав’яниста, переважно ксерофітна з пануванням дернинних злаків рослинність, яку сьогодні майже повністю замінили сільськогосподарські культури. На кам΄янистих місцезростаннях поширені петрофіти, на луках – мезофіти, у приморських місцевостях – галофіти. Деревна рослинність представлена невеликими заплавними осокірниками, вербниками та схиловими чагарниками з тереном, шипшиною, байраками на півночі зони та дубово-березовими гаями в Нижньодніпров’ї.

За типовими і особливими властивостями ландшафтів, тепловим режимом і зволоженням, грунтово-рослинними умовами, особливостями морфологічної структури та характером природокористування степову зону поділяють на північностепову, середньостепову та сухо-степову.

Північностепова підзона характеризується найсприятливішим для степової рослинності співвідношенням тепла і вологи. Охоплює різнотравно-типчаково-ковилові степи на чорноземах звичайних, майже повністю розорані (орні землі подекуди складають 80-85% площі земель), та байрачними лісами на схилах та у верхів’ях річкових долин і балках. Залісеність степової зони – 3%.

В межах середньостепової підзони переважає середньостеповий підтип ландшафтів з порівняно однорідною ландшафтною структурою. Тут сформувалась переважно типчаково-ковилова рослинність та в основному посухостійке різнотрав’я на чорноземах південних. Меншою вологозабеспеченністю зумовлене незначне поширення байрачних лісів і чагарників.

Сухостепова (південностепова) підзона охоплює південь Причорноморської низовини, включаючи Присивашшя і рівнинну частину Криму. Межі підзони визначаються поширенням сухо-степових ландшафтів з темно-каштановими і каштановими ґрунтами, що сформувалися в умовах найбільшої для України посушливості під полиново-ковилово-типчаковими степами. Зниження зайняті солевитривалими рослинними поєднаннями на солонцях і солончаках. Південно-степові ландшафти представлені низовинним рівнинно-приморським підкласом і включають межирічні, давні та сучасні терасові та дельтові, знижені приморсько-прибережні та присивашські ландшафти. Поєднання несприятливих факторів природних умов – посушливості, засоленості підгрунтових товщ, поживної бідності субстрату ґрунтів (піщаного на терасово-дельтових річкових рівнинах, черепашкового на узбережжі морів) формує складну строкату ландшафтну структуру.

Степова зона України характеризується значною інтенсивністю процесів водної і вітрової ерозії, суфозії, фізичного і хімічного вивітрювання. Водна ерзія виявляється особливо інтенсивно при зливових дощах. Густота яружно-балкової мережі часто сягає 0,5 – 1,0 км/км².

1.1.5. Українські Карпати

Гори складають одну з фізико-географічних провінцій Карпатської гірської країни. частину гірської країни Карпат на Заході України. Площа гірської системи 24 тис. км², а разом з Передкарпаттям та Закарпатською низовиною – 37км². Вона охоплює Закарпатську область і значні частини Івано-Франківської, Львівської і Чернівецької областей. Різноманітний природно-ресурсний потенціал Карпат визначив його як переважно індустріально-аграрний та рекреаційний регіон країни.

Це середньовисотні гори. Абсолютні висоти гірської системи коливаються від 120-400 м біля підніжжя гір до 500-800 м у міжгірних улоговинах та 1500-2000 м вздовж основних хребтів. Усі найвищі точки: Говерла (2061 м), Петрос(2020 м), Ребра (2007) м, Гутин Томнатик (2017 м), Бребенескул (2035 м), Піп Іван (2022 м) зосереджені на масиві Чорногора.

В геологічній будові переважає крейдово-палеогеновий фліш, трапляють виходи юрських вапняків, палеозойських кристалічних сланців. Неогенові вулканогенні утворення представлені андезитом, базальтами та їхніми туфами.

Згідно з геоморфологічним районуванням територія Українські Карпати відносяться до денудаційно-тектонічних гір. Сучасні геоморфологічні риси Українські Карпати набули через неотектонічні рухи і денудаційні процеси – утворились поверхні вирівнювання, річкові долини, льодовикові, ерозійні, карстові форми рельєфу. Серед сучасних екзогенних процесів поширені зсувні та обвально-осипні процеси, ерозійно-акумулятивна діяльність річок і поверхневого змиву. Посилення їхньої інтенсивності в окремих районах є наслідком діяльності людини і створює екологічні проблеми.

За кліматичним районуванням гори належать до кліматичної підобласті Українських Карпат. Кліматичні умови визначаються гірським рельєфом, характер якого відображається у взаємодії радіаційних та циркуляційних процесів. Клімат помірно континентальний, теплий, з циклонічними та антициклонічними вторгненнями атлантичного повітря. Циклони, що приходять із Середземномор΄я супроводжуються сильними вітрами і значними опадами. В горах існує гірсько-долинна циркуляція, схилові вітри, виникають фьони, має місце температурна інверсія. Рельєф визначає вертикальну кліматичну зональність. Температура найтеплішого місяця липня у передгір’ях +18 ^О... +20 ^ОС, у високогірному ярусі +8 ^О... +10 ^ОС, найхолоднішого (січень) – відповідно -3 ^О – 6^О С і –8 ^О – 9 ^ОС. За рік випадає в передгір΄ях 800-1000мм, а в горах - 1500-1600мм опадів.

В умовах надмірного зволоження і гірського рельєфу формується густа гідрографічна мережа. Річки характеризуються високою водністю, добре вираженим паводковим режимом, різкими коливаннями стоку, мішаним живленням. В давньольодовиково-високополонинських ландшафтах збереглися карові озера (Бребенескул, Несамовите та ін.).Найбільшим озером провального типу є Синевир.

Для формування ландшафтів гір характерним є теплий і вологий клімат, чітко виражене продольно-зональне простягання основних структурно-орографічних областей, на яке накладається вертикальна поясність ландшафтів. Продольна морфоструктурна зональність ускладнюється поперечним розчленуванням Українських Карпат річковими долинами.

Природа Українських Карпат представлена складною системою територіальних одиниць, що створюють високогірний, середньогірний, низькогірний та передгірний яруси.

До високогірного ярусу належать давньольодовиково-високополонинські флішеві гірські ландшафти з максимумом відносних перевищень до 1500 м (масив Чорногора, Свидовець та інші) в основній частині гір.

Другим видом високогірних ландшафтів цього поясу є давньольодовиково-високополонинські кристалічні (Мармароський масив, Чивчини).

Три види ландшафтів становлять наступний, основний за площею, середгьогірний ярус:

- ландшафти середньогірно-полонинські (перевищення до 1300 м) представлені масивами Полонинського хребта (Боржава, Пікуй, Красна, Стіг);

- потужне зовнішнє пасмо-середньогірно-скибові ландшафти (перевищення до 1000 м) найтиповіше виражені в Бескидах, Покутсько-Буковинських горах;

- вздовж південного краю Українських Карпат простягаються середньогірно-давньовулканічні ландшафти Вулканічного хребта (Маковиця, Синяк, Великий Діл, Тупий).

Ландшафти низькогірного ярусу простягаються двома смугами всередині гір та формують їхні крайові структури.

Міжгірно-верховинні ландшафти (перевищення до 400 м) пов’язані з Головним Карпатським вододілом (Стрийсько-Санська, Воловецька та інші верховини, а також міжгірна Ясинська, Ворохтянська улоговини). Тут містяться основні Карпатські перевали (Ужоцький, Верецький, Воловецький).

До регіонального розлому, що обмежовує флішеві Карпати на півдні приурочені низькогірсько-стрімчакові ландшафти – Угольський, Свалявський та інші (перевищення до 400 м). Тут зосереджені найвідоміші карстові печери регіону.

Південно-східний край Українських Карпат становлять низькогірно-скибові ландшафти (перевищення до 400 м). У межиріччі Дністра, Стрию, Свічі, Бистриці, Пруту, Черемошу, Серету.

Горбогірно-улоговинні ландшафти (перевищення 300 м) характерні для межижріч Тиси, Тересви, Тереблі, Ріки, Боржави, Латориці на Закарпатській низовині.

Висотна ландшафтна диференціація рослинного та ґрунтового покриву виражається в пануванні:

- субальпійських лук та пустищ з гірсько-лучно-буроземними ґрунтами на полонинах;

- субальпійського криволісся з гірської сосни, зеленої вільхи та інших порід у карах та високих водозборах;

- смерекових та буково-ялицево-смерекових лісів з бурими гірсько-лісовими ґрунтами на крутих схилах хребтів високо полонинських та скибових ландшафтів;

- букових лісів з гірсько-лісовими буроземами на схилах середньо-гірно-полонинських та давньовулканічних ландшафтів;

- на низькогір’ях та горбогір’ях збереглися осередки первинних дубових лісів;

- в міжгірно-верховинських ландшафтах та в річкових долинах поширені луки, характерні угрупування вільхи, верби.

Карпатським лісам властиві такі домішки: граб, явір, ясен, зрідка кедр. Лісистість гір перевищує 50%.

В Українських Карпатах і на Закарпатській низовині основними сучасними фізико-географічними процесами є ерозія, повені, вивітрювання, особливо морозне, селі, снігові лавини, зсуви і карст, зсувно-обвальні процеси.

1.1.6. Кримські гори

У геоструктурному відношенні гори уявляють собою велике антиклінальне підняття, до складу якого входять великі складчасто-брилові структури.

Кримські гори складаються з окремих пасом (Зовнішнє до 344 м, Внутрішнє до 738 м, Головне – гора Роман-Кош – 1545 м), для яких характерні стрімкі південні і відносно пологі північні схили. Головне пасмо Кримських гір складене тріасовим флішем і юрськими конгломератами та вапняками; у Внутрішньому і Зовнішньому пасмах вони перекриті крейдовими і палеогеновими пісковиками, конгломератами, глинами і карбонатними породами.

На платоподібних вершинах Головного пасма - яйлах значно поширені карстові форми рельєфу (карстові лійки, печери, шахти тощо), схили глибоко розчленовані ущелинами, каньйонами (Великий каньйон Криму глибиною до 320 м). Причорноморський схил Головного пасма утворює дуже розчленовану нешироку (від 2 до 12 км) прибережну смугу, відому під назвою Південного берега Криму з характерними формами рельєфу (амфітеатроподібні улоговини, гори-останці, численні зсуви, скелі тощо).

Клімат Кримських гір є перехідним від степового помірно континентального до середземноморського, з м’якою у передгір’ї і помірно холодною на Головному пасмі зимою та помірно жарким у передгір’ї і відносно теплим в горах літом. Пересічна температура січня –0,5 ^О... –3,8 ^ОС, липня +21,2 ^О... +15,6 ^ОС. Середньорічна кількість опадів від 500 мм передгір’ї до 1100 мм на Головному пасмі.

З несприятливих кліматичних явищ взимку переважають ожеледь, паморозь, хуртовини, сильні вітри, влітку – зливи. Суми активних температур від 2800-3550 ^О (у передгір’ї) до 1500-2700 ^О (в горах).

Клімат Південного берега має риси середземноморського з м’якою зимою і помірно жарким посушливим літом. Пересічна температура лютого від +1,8 ^О С на сході до +4,1 ^О С на заході, серпня +23,2 ^О... +24,4 ^º С. Абсолютний мінімум –15-23 ^О С, абсолютний максимум +39 ^ОС. Середньорічна кількість опадів 350-635 мм. Період з температурою понад +10 ^О С становить 200-210 днів. Сума активних температур - 3700 - 4150 ^О.

В Кримських горах виділяють: Кримську передгірну лісостепову та Кримську південноузбережну субсередземноморську фізико-географічні області.

Кримська передгірна лісостепова фізико-географічна область – вертикальна природна область Кримських гір висотою від 100 до 738 м. Охоплює Внутрішнє і Зовнішнє пасма. Для ландшафтної структури області характерне поєднання таких місцевостей:

- куестових виположених з чорноземами і дерново-карбонатними щебенюватими ґрунтами на елювії карбонатних порід, різнотравно-степових, частково розораних;

- куестово пасмово-розчленованих з коричневими щебенюватими ґрунтами, шибляковими заростями та яліцево-грабовими дібровами;

- куестових пасмово-розчленованих з дерново-карбонатними та дерново-буроземними щебенюватими ґрунтами, з дубовими переліскам;

- міжпасмово пологохвилястих з чорноземами та грабовими лісами, подекуди розораних.

Іншою вертикальною природною областю південного схилу Головного пасма Кримських гір до висоти 500-1500 м є Кримська південноузбережна субсередземноморська фізико-географічна область.

Основні риси ландшафтів області зумовлені положенням її над рівнем моря (бар’єрно-експозіційний фактор), складом гірських порід, розчленуванням поверхні та поясністю грунтово-рослинного покриву. На виположеній прибережній східній частині області сформувалися схилові-зсувні, дрібногірські, долинні і яружно-балкові місцевості з коричневими ґрунтами і приморськими дубово-сосново-ялівцевими розрідженими лісами й шибляками, у західній частині – амфітеатроподібні, гірсько-лаколітові та гірсько-відторженцеві місцевості з коричневими ґрунтами, реліктовими дубово-фісташково-ялівцевими лісами й вічнозеленим підліском. Вище, на стрімких вапнякових схилах, поширені підяйлинські та привершинні крутостінні й ущелинні місцевості з буроземами, буково-грабовими та сосновими лісами.

У Кримських горах поширені ерозія, селеві процеси, карст і зсуви. На узбережжях Чорного і Азовського морів виявляються абразійно-акумулятивні процеси, зсуви.

Контрольні запитання і завдання

1. Природні передумови формування мішанолистяних ландшафтів.

2. Загальні риси ландшафтів мішаних лісів.

3. Природні підвалини та характерні риси ландшафтів зони широколистяних лісів.

4. Антропогенний фактор формування ландшафтів мішаних та широколистяних лісів.

5. Природні основи формування лісостепових ландшафтів.

6. Основні типи ландшафтів лісостепової природної зони.

7. Особливості фізико-географічних процесів північно-лісостепових та південо-лісостепових ландшафтів.

8. Визначні природні та антропогенні риси степових ландшафтів.

9. Ландшафтні особливості природних підзон степової зони.

10. Основні проблеми природокористування в ландшафтах лісостепової і степової природних зон.

11. Характерні природні особливості формування ландшафтів Карпат.

12. Ландшафти високогірного, середньогірного, низькогірного та передгірного ярусів та висотна ландшафтна диференціація Карпат.

13. Вплив людини на сучасні фізико-географічні процеси в Карпатах.

14. Природні особливості формування ландшафтів Кримської передгірної лісостепової та Кримської південноузбережної субсередземноморської областей.

15. Основні риси та проблеми природокористування в гірській області Криму.

16. Нанести на контурну карту природні зони (підзони) та гірські області України, виділити в їх межах фізико-географічні області.

Теми для рефератів

1.Особливості природокористування в окремих природних зонах (підзонах) та гірських областях України.

2.Антропогенний фактор формування ландшафтів України (окремих природних зон, підзон, гірських областей).

3.Основні проблеми природокористування в окремих природних зонах (підзонах) та гірських областях України.

4.Передовий досвід вирішення основних екологічних проблем в аналогічних Україні ландшафтах широтних природних зон та гірських областей.

Література

1. Маринич О.М., Пархоменко Г.О., Петренко О.М., Шищенко П.Г. Удосконалена схема фізико-географічного районування України // УГЖ. - 2003. - №1. - С.16 - 20.

2.Природа Украинской ССР. Ландшафты и физико-географическое районирование / Маринич А.М., Пащенко В.М., Шищенко П. Г. – Киев: Наук. Думка. - 1985. – 224 с.

3.Физико-географическое районирование Украинской ССР.- Киев: Изд-во Киев. ун-та. - 1968. – 669 с.

4.Фізична географія Української РСР / Під ред. О.М. Маринича. - К.: Вища школа. - 1982. – 208 с.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: