Функції педагогічного спілкування

Педагогічне спілкування як соціально-психологічний процес характеризується наступними функціями:

Пізнавальна функція. Правильно організоване педагогічне спілкування створює сприятливі умови для пізнання школярем індивідуальних особливостей власної особистості, її слабких і сильних сторін.

Інформаційна функція спілкування, забезпечуючи процес обміну матеріалами і духовними цінностями, створює умови для розвитку позитивної мотивації навчально-виховного процесу, обстановки спільного пошуку і роздумів.

Функція організаціїспільної діяльності дозволяє вчителю вчити дітей правильним, соціально прийнятним формам спільної діяльності, планування та досягненню її цілей.

Функція обміну ролями дозволяє в процесі педагогічного спілкування програмувати в учнів той чи інший шаблон соціальної поведінки (вчитель і учень). Зміна соціальних ролей сприяє як багатостороннім проявам особистості - «скиданню масок», так і можливості увійти в роль іншого, сприяючи процесу сприйняття людини людиною.

Функцією спілкування виступає і самоствердження особистості. Завдання педагога - сприяти усвідомленню школярем свого «Я», відчуття своєї особистої значущості, формуванню адекватної самооцінки і перспектив особистості, рівня домагань.

Функція співпереживання забезпечує умови для розуміння почуттів іншої людини, для формування здатності стати наточку зору іншого, що нормалізує відносини в колективі.

Білет №28

1) Вікові кризи — особливі, відносно нетривалі за часом (до року) періоди онтогенезу, які характеризуються різкими психологічними змінами. На відміну від криз невротичного або травматичного характеру вікові кризи відносяться до нормативних процесів, що є необхідними для нормального, поступального ходу особистісного розвитку. Вікові кризи можуть виникати при переході людини від одного вікового ступеня до іншого і пов'язані з системними якісними перетвореннями у сфері її соціальних відносин, діяльності й свідомості.

Виокремлюють малі кризи (криза 1 року, криза 7 років, криза 17–18 років) та великі кризи (криза новонародженості, криза 3 років, підліткова криза 13–14 років). Малі кризи пов'язані з наростанням навичок і самостійності людини (зовні проходять спокійно). Під час великих криз перебудовуються відносини дитини й суспільства.

Криза новонародженості
Перший критичний період розвитку дитини - період новонародженості.
Психоаналітики кажуть, що це перша травма, яку переживає дитина, і вона настільки сильна, що все подальше життя проходить під знаком цієї травми.
Криза новонародженості - проміжний період між внутрішньоутробним і позаутробного способом життя. Якби з новонародженим істотою не було дорослої людини, то через кілька годин ця істота повинна було б загинути. Перехід до нового типу функціонування забезпечується тільки дорослим. Дорослий охороняє дитину від яскравого світла, захищає його від холоду, оберігає від шуму, забезпечує харчуванням і т.д.
Дитина найбільш безпорадний у момент свого народження. У нього немає ні єдиної сформованої форми поведінки. У ході антропогенезу практично зникли які б то не було інстинктивні функціональні системи. До моменту народження в дитини немає жодного заздалегідь сформованого поведінкового акту. Все складається за життя. У цьому і полягає біологічна сутність безпорадності.

Криза першого року

Сутність кризи першого року життя дитини полягає в єднанні його з матір'ю. Якщо при годуванні або спілкуванні з нею він відчуває приємне почуття, то процес його розвитку та формування як особистості йде нормально. Якщо ж при годуванні або спілкуванні дитина відчуває, що мати його не приймає або відчужена, то він відчуває тривогу і невдоволення. Якщо дитині в цілому не вистачає материнського спілкування, він починає відставати у своєму розвитку. При описі поведінкових симптомів кризи одного року завжди вказують на яскраві емоційні вибухи, які проявляються в тому, що дитина, вимагаючи бажаного, голосно кричить, може кинутися на підлогу, плакати, тупотіти ногами. Ці реакції пояснюються тим, що з виникненням автономної мови з'являються «труднощі взаємного розуміння». Дитина вимагає бажаного і наштовхується на опір дорослого, він розчарований, заливається сльозами, кидається на підлогу. Дитина виявляє власне бажання, стає його суб'єктом.
Найбільш важливим придбанням першого року життя стає здатність діяти під впливом не тільки безпосередньо сприймаються об'єктів і ситуацій, а й під впливом спливаючих у пам'яті образів і уявлень. Це призводить до того, що дитина, спонукаючи чином, спливаючим в пам'яті, наполегливо прагне з предмета своєї потреби, виявляючи в цих ситуаціях капризи і інші симптоми. Л.С. Виготський пов'язує кризу одного року з виникненням автономної мови і частково - з появою самостійної ходьби. Крім цього, виділяються також і особливі афективні стани. Поява автономної дитячої мови призводить до зміни ставлення дитини до середовища, тим викликаючи до життя нову ситуацію розвитку.

Криза трьох років

Криза трьох років - це кордон між раннім і дошкільним віком, це руйнування, перегляд старої системи соціальних відносин, криза виділення свого «Я». Дитина, відділяючись від дорослих, намагається встановити з ними нові, більш глибокі стосунки.
Зміна позиції дитини, зростання його самостійності та активності, вимагають від близьких дорослих своєчасної перебудови. Якщо ж нові відносини з дитиною не складаються, його ініціатива не поощрается, самостійність постійно обмежується, у дитини виникають власне кризові явища, які проявляються у відносинах з дорослими (і ніколи - з однолітками).
Л.С. Виготський описує 7 характеристик кризи 3 років [5]:
1) Негативізм - прагнення зробити щось усупереч пропозиції дорослого, навіть врозріз із власним бажанням; негативна реакція на пропозицію тому, що воно йде від дорослого
2) Упертість - дитина наполягає на чому-то тому, що він цього зажадав, він зв'язаний своїм первинним рішенням
3) Норовистість спрямована в цілому проти норм виховання, способу життя, який склався до трьох років
4) Свавілля - прояв ініціативи власної дії, прагнення все робити самому
5) Протест-бунт - дитина у стані війни і конфлікту з оточуючими
6) Симптом знецінення - проявляється в тому, що дитина починає лаятися, дратувати і обзивати батьків
7) Деспотизм - дитина змушує батьків робити все, що він вимагає.

Криза дошкільного віку(7 років)

Л.С. Виготський називав цю кризу кризою семи років і вказував на очевидні зміни в характері та поведінці дитини.
Ознаки настання кризового періоду:
- Виникнення паузи між зверненням до дитини і його реакцією («як ніби не чує», «треба сто разів повторити»)
- Поява заперечування з боку дитини необхідності виконати батьківську прохання або відстрочування часу її виконання
- Непослух як відмова від звичних справ і обов'язків
- Хитрість як порушення сформованих правил у прихованій формі (показує мокрі руки замість вимитих)
- Демонстративна «дорослість», іноді аж до карикатури, манери поведінки
- Загострену увагу до свого зовнішнього вигляду і одязі, головне, щоб не виглядати «як маленький».

У період кризи 7 років виявляється узагальнення переживань. Ланцюг невдач чи успіхів у навчанні, в широкому спілкуванні, щоразу приблизно однаково пережитих дитиною, призводить до формування стійкого афективного комплексу - почуття неповноцінності, приниження, ображеного самолюбства чи почуття власної значущості, компетентності, винятковості. Надалі ці афективні утворення можуть змінюватися, навіть зникати у міру накопичення досвіду іншого роду. Але деякі з них, підкріплюючись відповідними подіями і оцінками, будуть фіксуватися в структурі особистості і впливати на розвиток самооцінки дитини, її рівня домагань. Завдяки узагальненню переживань в 7 років з'являється логіка почуттів. Переживання набувають нового сенсу для дитини, між ними встановлюються зв'язки, стає можливою боротьба переживань.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: