Макрозасоби мови асемблера

Мета роботи: ознайомитися з використанням макрокоманд у мові асемблера.

1. Теоретичні відомості

Використання макрозасобів в програмах на мові асемблера створює більш зрозумілі програми а також дозволяє отримати більш продуктивний код. Кожній команді асемблера відповідає певний код на машинній мові. Макрокоманди асемблера дозволяють доповнити систему команд більш складними операторами, що складаються з кількох елементарних команд асемблера. Макрокоманди визначаються програмістом, після чого вони якби стають складовою частиною системи команд. Створена бібліотека макровизначень дозволяє використовувати макрокоманди для різних асемблерних програм.

Макрозасоби складаються з трьох понять: макровизначення,макровиклик та макророзширення.

Макровизначення повинно знаходитись до визначення сегмента. Воно починається з директиви MACRO і закінчується директивою ENDM. У першому рядку визначається ім’я макрокоманди та список формальних параметрів. Використання формальних параметрів у макровизначенні дозволяє кодувати параметри, що забезпечують більшу гнучкість макрозасобів. Формальний параметр може мати будь яке коректне асемблерне ім’я (наприклад, навіть ім’я регістра), яке в процесі асемблювання буде замінено на параметр макрокоманди.

Макрокоманди викликаються за ім’ям у тексті програми – це макровиклик. Він повинен містити список фактичних параметрів.

Макророзширення – це результат текстової підстановки фактичних параметроів до макровизначення. Відповідно до макророзширення асемблер генерує відповідний машинний код.

Використання макрозасобів дозволяє:

- спростити й скоротити текст програми;

- зробити програму більш зрозумілою;

- зменшити кількість можливих помилок кодування.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: