Теорія Карла Фрідріха

Карл Фрідріх опублікував ряд робіт по тоталітаризму, включаючи "Тоталітарна диктатура і автократія" (1956 р., у співавторстві з Бжезинським) та "Розвиток теорії і практики тоталітарних режимів" (1969). У першій з них він сформулював ряд ознак тоталітаризму, наведені вище. У другій він провів аналіз ролі суспільної злагоди та мобілізації на підтримку режиму. Згідно Фрідріху, терор не зник в СРСР після смерті Сталіна. Масова підтримка режиму і раніше забезпечувалася за рахунок використання передових технологій таємного розшуку, пропаганди і маніпуляції психікою. Центральним тезою Фрідріха є твердження, що в тоталітарному СРСР "страх і злагода стали сіамськими близнюками".

Теорія Хуана Лінца

У своєму есе "Тоталітарні та авторитарні режими" (1975) Хуан Лінц стверджував, що головною рисою тоталітаризму є не терор сам по собі, а прагнення держави до нагляду за всіма аспектами життя людей: громадським порядком, економікою, релігією, культурою та відпочинком. Однак Лінц виділив ряд особливостей тоталітарного терору: системність, ідеологічний характер, безпрецедентний масштаб і відсутність правової основи. У цьому плані терор в авторитарних режимах відрізняється тим, що він зазвичай викликаний об'єктивною надзвичайною ситуацією, не визначає ворогів за ідеологічною ознакою і обмежений рамками закону (втім, досить широкими). У більш пізніх роботах Лінц став називати радянський режим після смерті Сталіна "пост-тоталітарним", щоб підкреслити зменшення ролі терору при збереженні інших тоталітарних тенденцій.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: