Фройд (Фрейд), Зиґмунд

(1986 – 1939)

Австрійській психіатр, психолог та філософ, засновник психоаналізу. Центральним поняттям Фройда є “позасвідоме”, яке владно маніфестує себе у сновидіннях та обмовках. Фройд створює класичну для психоаналізу модель психіки: “Воно” (позасвідоме), “Я” (свідомість, або “Его”) та “Над – Я” (“Супер – Его”, або “Цензор”). Характерною ознакою Фройда є звернення до культурологічних та філософських проблем. Вчення Фройда справило значний вплив на розвиток філософії і культури ХХ століття.

Я ТА ВОНО.

Розмежування психіки на свідоме та несвідоме є головною передумовою психоаналізу, і лише це дає можливість зрозуміти та піддати науковому дослідженню дуже важливі патологічні процеси душевного життя, що зустрічаються досить часто. Інакше кажучи, психоаналіз не може вважати свідоме сутністю психіки, а повинен розглядати свідомість як властивість психічного, яка може приєднуватися або не приєднуватися до інших його властивостей.

… Для більшості філософськи освічених людей ідея психічного, яке одночасно не було б свідомістю, до такої міри є незрозумілою, що видається їм абсурдною та несумісною з простою логікою. Це відбувається, як я гадаю, через те, що вони ніколи не досліджували феноменів гіпнозу та сновидінь, які також мають відношення до психічного, і які – не кажучи вже про всю область патологічних явищ – вимагають такого розуміння.

… До терміну або поняття несвідоме ми дійшли… шляхом переробки досвіду, в якому велику роль відіграє душевна динаміка. Ми дізналися, тобто змушені були визнати, що існують досить потужні душевні процеси або уявлення, які можуть мати такі ж наслідки для душевного життя, як і всі інші уявлення … Достатньо сказати: тут розпочинається психоаналітична теорія, яка стверджує, що такі уявлення не стають усвідомленими тому, що їм протидіє відома сила, позаяк вони могли б бути усвідомленими, і тоді ми б побачили, як вони мало відрізняються від усіх інших загальновідомих психічних елементів. Цю теорію неможливо спростувати завдяки тому, що у психологічній техніці знайшлися засоби, за допомогою яких можна ліквідувати силу, що протидіє і довести відповідні уявлення до свідомості. Стан, за якого вони перебували до усвідомлення, ми називаємо витісненням, а сила яка призвела до витіснення і підтримує його, відчувається нами під час психоаналітичної роботи як супротив.

Поняття несвідомого, ми таким чином, отримали зі вчення про витіснення. Витіснене ми розглядаємо як типовий приклад несвідомого. Ми бачимо, однак, що існує кілька несвідомих: латентне, проте спроможне стати усвідомленим, і витіснене, яке само пор собі та без подальшого нездатне стати усвідомленим… Латентне несвідоме, яке є несвідомим лише в описовому, однак не в динамічному сенсі, називається нами досвідомим; термін “несвідоме” ми застосовуємо лише у відношенні до витісненого динамічного несвідомого…

…Ми створили для себе уявлення про цілісну організацію душевних процесів в одній особистості і позначаємо її як Я цієї особистості. Це Я пов’язане зі свідомістю, воно панує над спонуканням до руху, тобто до розрядки збудження у зовнішній світ. Це та душевна інстанція, яка контролює всі окремі процеси, яка вночі засинає, однак все ж таки керує цензурою сновидінь. З цього Я походить також витіснення, завдяки якому відомі душевні спонукання підлягають виключенню не лише зі свідомості, а також з інших областей впливів та дій. Це виключення через витіснення в аналізі протиставляє себе Я, і завдання аналізу полягає у тому, щоб ліквідувати супротив, який Я вчиняє при спробах наблизитися до витісненого. Під час аналізу ми спостерігаємо, як хвора людина, якщо перед нею ставляться відомі завдання, відчуває труднощі; її асоціації припиняються, як тільки вони мають наблизитися до витісненого. Тоді ми кажемо їй, що вона перебуває під владою супротиву, однак сама про це нічого не знає, і навіть в тому випадку, коли на основі почуття дискомфорту вона повинна здогадатися, що на неї діє певний супротив, вона все ж таки не вміє ні назвати його, ні вказати на нього. Однак, так як супротив, безсумнівно, належить її Я, то ми опиняємося у несподіваній ситуації. Ми знайшли в самому Я дещо таке, що також є несвідомим і проявляється подібно до витісненого, тобто чинить потужний вплив, не переходячи у свідомість, і для усвідомлення якого потрібна особлива робота. Наслідком такого спостереження для психоаналітичної практики є те, що ми потрапляємо у нескінченну множину труднощів та незрозумілостей, якщо хочемо притримуватися звичних способів вираження, наприклад бажаємо звести явище неврозу до конфлікту між свідомістю та несвідомим. Виходячи з нашої теорії структурних відносин душевного життя, ми повинні таке протистояння замінити іншим, а саме: цілісному Я протиставити витіснене, яке від нього відкололося.

Проте наслідки нашого розуміння несвідомого ще більш важливі. Знайомство з динамікою внесло першу корективу, структурна теорія вносить наступну. Ми дійшли висновку, що несвідоме не співпадає з витісненим; залишається правильним, що все витіснене неусвідомлене, однак не все несвідоме є витісненим. Навіть частина Я (один Бог наскільки важлива частина) може бути несвідомою і без всякого сумніву і є такою. І це несвідоме в Я не є латентним у сенсі досвідомого, інакше його б не можна було зробити активним без усвідомлення та сама свідомість би не становила стільки труднощів. Коли, ми таким чином, опинилися перед необхідністю визнання третього невитісненого несвідомого, то нам доводиться визнати, що властивість несвідомого втрачає для нас своє значення. Воно перетворюється на багатозначну якість, яке не дозволяє робити широкі та беззастережні висновки…

ІІ

Я ТА ВОНО

Патологічні вишукування відволікли наш інтерес виключно у бік витісненого. Після того як ми довідалися про те, що і Я в певному сенсі слова може бути несвідомими, нам хотілося більше дізнатися про Я …

Все наше знання постійно пов’язане зі свідомістю. Навіть несвідоме ми можемо пізнати лише шляхом перетворення його у свідоме. Проте яким чином це можливо? Що означає: зробити дещо свідомим? Як це може відбутися?

… Ми вже зазначили, що свідомість являє собою поверховий шар душевного апарата, тобто ми зробили його функцією певної системи, яка просторово найближча до зовнішнього світу… Само по собі зрозуміло, що всі відчуття, що приходять ззовні є усвідомленими (чуттєві сприйняття), а також зсередини, які ми називаємо відчуттями та почуттями. Проте, що відбувається з тими внутрішніми процесами, які ми – дещо брутально та недостатньо – можемо назвати розумовими процесами?…

Я гадаю, тут було б доречним дослухатися до запропонованого одним автором, який з особистих міркувань даремно намагається запевнити, що нічого спільного з високою та строгою наукою не має. Я маю на увазі Г. Гроддека, який невтомно повторює, що те, що ми називаємо своїм Я, в житті переважно проявляється пасивно, що нас, за його словами, “поборюють” невідомі і непідвладні нам сили. Усі ми переживаємо такі відчуття, хоча б вони і не оволодівали нами настільки, щоб виключити все інше, я відверто заявляю, що поглядам Гроддека потрібно відвести належне місце в науці. Я пропоную враховувати такі погляди і назвати сутність, яка походить з системи W (сприйняття), яка перебуває на початку досвідомою, іменем Я, а ті інші області психічного, у котрі ця сутність втручається і які є несвідомими, позначити, як і Гроддек, словом Воно.

Ми незабаром побачимо, чи можна отримати з такого розуміння щось корисне для описання та розуміння. Згідно запропонованій теорії індивідуум постає перед нами як непізнанне і несвідоме Воно, на поверхні якого покоїться Я, що виникло з системи W (сприйняття) як ядра… Я не цілковито охоплює Воно, а покриває його лише настільки, наскільки система W утворює його поверхню, тобто розташоване у відношенні до нього приблизно так, як зародковий диск розташований у яйці. Я і Воно не розділені чіткою межею, і з останнім Я зливається знизу.

Проте витіснене також зливається з Воно і є тільки його частина. Витіснене завдяки супротиву витіснення різко відокремлене лише від Я; за допомогою Воно йому відкривається можливість злитися з Я. Зрозуміло, звідси, що майже всі розмежування, які ми намагалися описати на основі даних патології, мають відношення лише до відомим нам поверховим шарам душевного апарата…

Неважко переконатися у тому, що Я є лише видозмінена під прямим впливом зовнішнього світу та за посередництвом W – Bw (сприйняття – свідомість) частина Воно, своєрідне продовження диференціації поверхового шару. Я намагається також сприяти впливу зовнішнього світу на Воно і здійсненню тенденцій цього світу, воно прагне замінити принцип задоволення, який повністю панує в Воно, на принцип реальності. Сприйняття має для Я таке саме значення, як потяг для Воно. Я уособлює те, що можна назвати розумом і розсудливістю, всупереч Воно, яке містить пристрасті. Все це відповідає загальновідомим і популярним розмежуванням, однак може вважатися правильним лише для декотрого окремого – або в ідеалі правильного – випадку.

Велике функціональне значення Я полягає у тому, що за нормальних умов йому надана влада над спонуканням до руху. У відношенні до Воно Я схоже на вершника, який має вгамувати переважаючу міць коня, з тією тільки різницею, що вершник намагається здійснити це власними силами, а Я силами запозиченими. Це порівняння може бути продовжено. Подібно до вершника, якщо він не хоче розлучитися з конем, часто доводиться вести його лише туди, куди коневі заманеться, так і Я зазвичай перетворює волю Воно в дію так, ніби це є його власне бажання.

Я виникає і відокремлюється він Воно, ймовірно, не лише під впливом системи W (сприйняття), а й також під впливом іншого моменту. Власне тіло, насамперед його поверхня, постає як місце, від якого може виходити як зовнішнє, так і внутрішнє сприйняття. Через зір тіло сприймається як інший об’єкт, але сприйманню на дотик воно надає подвійні відчуття, декотрі з яких можуть бути дуже схожими на внутрішнє відчуття. В психофізіології докладно описувалося, яким чином власне тіло відокремлюється від світу сприйнять. Відчуття болю, ймовірно, також відіграє при цьому деяку роль, а спосіб, яким підчас болісних хвороб людина отримує нові знання про свої органи, є, типовим способом щодо того, як взагалі складається уявлення про своє тіло.

Я насамперед тілесно, воно є не лише поверховою істотою, а навіть проекцією декотрої поверхні. Якщо шукати анатомічну аналогію, то його швидше за все, можна уподібнити “мозковій людинці” анатомів, яка міститься в мозковій корі ніби головою донизу, п’ятами догори, дивиться назад, а ліворуч, як відомо, знаходиться мовленнєва зона.

Відношення Я та свідомості обговорювалося часто, однак тут необхідно знову навести деякі важливі факти. Ми звикли усюди привносити соціальну або етичну оцінки, і тому нас не дивує те, що гра ницих пристрастей відбувається у несвідомому, однак ми наперед переконані у тому, що душевні функції тим легше досягають свідомості, чим вище їх оцінка. Натомість психологічний досвід не виправдовує наших очікувань. З одного боку, ми маємо докази того, що навіть найскладніша інтелектуальна робота, яка зазвичай вимагає напружених міркувань, може відбуватися несвідомо, не дійшовши до свідомості. Такі випадки цілковито безперечні, вони відбуваються, наприклад, у стані сновидіння і полягають у тому, що людина після прокидання знаходить вирішення складної математичної або іншої задачі, над якою вона билася безрезультатно досі.

Проте найбільше здивування викликає інший факт. Виходячи з наших аналізів, ми дізнаємося про існування людей, у яких самокритика і совість, тобто безперечно високо оцінені душевні прояви, виявляються несвідомими і, залишаючись такими, зумовлюють найважливіші вчинки; та обставина, що супротив в аналізі залишається несвідомим, не є, звідси, єдиною ситуацією такого роду. Ще більше бентежить нас нове спостереження, яке призводить до необхідності, попри найретельнішу критику, враховувати несвідоме почуття провини, - факт, який загадує нові загадки, особливо коли нас все більше і більше охоплює переконання у тому, що несвідоме почуття провини відіграє у більшості неврозів економічно вирішальну роль і створює найміцнішу перешкоду для одужання. Повертаючись до нашої оціночної шкали, ми повинні сказати: не тільки найглибше, а й найвеличніше у Я може бути несвідомим.

Таким чином, нам немов демонструється те, що раніше говорилося про свідоме Я, а саме – що воно насамперед є “тілесним Я”.

ІІІ

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: