Внутрішні морські води і їхній правовий режим

Внутрішні морські води є частиною території відповідної держави, на яку поширюється її суверенітет і юрисдикція в повному обсязі.

Правовий режим внутрішніх морських вод регулюється Конституцією України, Кодексом торгового мореплавання України, Законом України «Про державний кордон України» від 4 листопада 1991 року й інших законодавчих актів, а також нормативно-правовими актами підзаконного характеру.

У внутрішні води входять: вода морських портів, заток, бухт, губ, лиманів, історичні води, а також води, розташовані в бік берега від вихідних ліній, прийнятих для відліку територіальних вод.

Правовий режим морських портів в основному регулюється нормами національного права. В Україні правовий режим портів установлений розділом IV «Морський порт» Кодексу торгового мореплавання України (КТМ). У відповідності зі статтею 73 КТМ морський

порт € державним транспортним підприємством, призначеним для обслуговування суден, пасажирів і вантажів на відведених порту території й акваторії, а також перевезення вантажів і пасажирів на приналеж-них порту суднах. В Україні порти бувають торгові, рибні і спеціалізовані.

Крім того, розрізняють порти відкриті і закриті. Прибережні держави відчиняють для заходу іноземних суден деякі торгові порти. Причому питання про те, які з портів повинні бути відкриті, належить до виняткової компетенції держави. Для відвідання відкритих портів, як правило, не потрібно запитувати дозвіл прибережної держави або повідомляти про це. У відкриті порти повинний бути забезпечений вільний доступ усіх суден незалежно від прапора і без будь-якої дискримінації.

У закриті порти захід іноземних суден піддається особливому регулюванню і тут установлюється дозвільна система заходу. Судно, що терпить лихо, може здійснити захід у будь-який порт прибережної держави.

Зовнішньою межею внутрішніх морських вод портів є обкреслені лінією, що проходить через найбільш віддалені убік моря, точки портових споруд. Конвенція ООН з морського права 1982 року наголошує на тому, що це повинні бути постійні портові споруди (стаття 11 Конвенції). До території порту належать відведені порту землі, а також намиті, насипані або створені іншими технологічними засобами за рахунок території порту площі. Акваторією порту є відведені порту водяні простори. Територія й акваторія морського порту є державною власністю і даються порту в користування (стаття 74 КТМ).

Іноземні невійськові судна можуть заходити у внутрішні води тільки з дозволу прибережної держави і повинні додержуватися її законів.

Прибережна держава може встановлювати стосовно іноземних суден такі види правового режиму: а) національний режим (такий же, який дається своїм суднам); б) режим найбільшого сприяння (надання умов не гір-

526 '

ших, ніж ті, якими користуються судна будь-якої третьої держави); в) спеціальний режим (наприклад, для суден із ядерними силовими установками, що перевозять отрутні, хімічні й інші матеріали).

Іноземні судна повинні у внутрішніх морських водах дотримуватися законів та інших правил, установлених прибережною державою, у відношенні імміграційного, митного, санітарного контролю, безпеки плавання, охорони навколишнього середовища. Наприклад, в іноземному порту судна підлягають санітарному контролю на основі Міжнародних санітарних правил 1951 року (уточнені в 1969 році). Судно, що не виконало санітарних правил, не підлягає затримці в порту. Воно може вийти в море, але протягом усього рейса не може заходити в інші порти цієї ж держави.

На іноземні торгові судна, до яких звичайно відносять усі судна, крім військових і використовуваних для публічних цілей (охорона узбережжя, рибоохорона і т.д.), що знаходяться у внутрішніх морських водах прибережної держави, поширюється карна, цивільна й адміністративна юрисдикція прибережної держави.

В основі карної юрисдикції лежить загальне правило про те, що оскільки внутрішні морські води є частиною державної території, то злочини, скоєні на борту іноземних торгових суден, що знаходяться в межах цих вод, підлягають юрисдикції прибережної держави. Але на практиці, частіше всього в силу двосторонніх угод, влади прибережної держави переважно утримуються від здійснення карної юрисдикції стосовно моряків іноземного судна, якщо вчинені ними злочини не порушують мир і добрий порядок у ньому, якщо втручання не є міжнародним зобов'язанням прибережної держави або якщо про інше не просять дипломатичні або консульські посадові особи держави прапора судна. Іноземні торгові судна не повинні даватися як захисток для осіб, переслідуваних владою прибережної держави за вчинений злочин.

Цивільна юрисдикція над іноземними торговими суднами полягає в тому, що судовою владою прибережної

держави можуть розглядатися цивільні позови у відношенні іноземного торгового судна і майна, що знаходиться на його борту, під час стоянки судна в порту. Такі позови можуть бути заявлені до судна в зв'язку з невиконанням контракту, заподіянням шкоди, рятуванням і т.п. Реалізація цивільної юрисдикції стосовно іноземного торгового судна може включати в себе затримання або арешт такого судна для забезпечення позовних вимог або виконання судових або арбітражних рішень. Рішення про затримання або арешт повинно виноситися компетентним судовим органом прибережної держави. Водночас приналежні державі судна зберігають імунітет від затримання й арештів, що випливають із виконання судових рішень у цивільних справах, або для забезпечення заявленого позову. Проте, незважаючи на це, в останні роки ряд українських торгових суден, в основному приналежних Чорноморському морському пароплавству, були заарештовані в іноземних портах із метою забезпечення позовних вимог іноземних кредиторів до пароплавства.

Слід зазначити, що у відповідності зі сформованою міжнародною практикою прибережна держава не здійснює юрисдикції у справах, що належать до внутрішнього розпорядку на іноземному судні, включаючи цивільні спори між членами команди, що виникають у зв'язку з їхньою службою на суднах. Що стосується трудових правовідносин між членами екіпажа іноземного торгового судна, то, у принципі, вони підпадають під юрисдикцію прибережної держави. Проте на практиці прибережні держави звичайно не втручаються в трудові спори між членами такого екіпажа, крім випадків, коли спір стосується заробітної плати або виконання обов'язків на борту судна, якщо інше не установлено відповідним договором. Слід також пам'ятати, що цілий ряд соціальних аспектів праці моряків регулюється конвенціями Міжнародної організації праці і їхнє порушення в будь-якій країні, у будь-якому іноземному порту може спричинити втручання іноземних громадських організацій, насамперед національних профспілкових організацій. Подіб-

ні випадки мали місце у відношенні моряків українських і російських суден, заарештованих в іноземних портах. До найбільш важливих з цих конвенцій належать: № 163 Про соціально-побутове обслуговування моряків, 1987 року; № 164 Про здоров'я і медичне обслуговування моряків, 1987 року; № 165 Про соціальне забезпечення моряків, 1987 року; № 145 Про безперевну зайнятість моряків, 1976 року; № 133 Про помешкання для екіпажу на борту судна, 1970 року та ін.

Адміністративна юрисдикція в основному базується на нормах адміністративного права, що встановлюють режим перебування іноземних суден у внутрішніх морських водах прибережної держави. Відповідно до цих норм іноземні судна як державні, так і приватновласницькі, підлягають адміністративній юрисдикції прибережної держави в повному обсязі. Насамперед це стосується виконання митних і санітарних правил, а також заходів контролю, що належать до безпеки суден, охорони людського життя, допуску іноземців.

Інші правила встановлені для іноземних військових суден. Слід зазначити, що прибережні держави завжди приділяли особливу увагу регламентації заходження іноземних військових кораблів у внутрішні морські води і порти. У законодавстві більшості держав установлений дозвільний порядок заходження іноземних військових кораблів у внутрішні води і порти. Відповідно до цього порядку заінтересована держава дипломатичними каналами не пізніше визначеного терміну повинна направити запит державі, у чиї торгові порти передбачається заходження її кораблів, і одержати на це відповідний дозвіл. Причому в запиті повинні бути зазначені цілі заходження, чисельність екіпажу і час перебування в порту. Що стосується військових портів, то вони, як правило, закриті для відвідин іноземних військових суден. Особливий порядок перебування іноземних військових суден у територіальному морі і внутрішніх водах, у тому числі в портах України, випливає зі змісту статей 13, 14, 15 і 34 Закону України «Про державний кордон України» від 4 листопада 1991 року.

Особовий склад військового корабля в іноземному ігор-ту звільняється командиром корабля за узгодженням із місцевою владою, а у випадку порушення встановленого порядку, судну може бути запропоновано покинути порт і прибережні води держави, що приймає.

Слід зазначити, що в зв'язку з інтенсивним розвитком міжнародного судноплавства в даний час намітилася тенденція з обмеження юрисдикції прибережної держави у відношенні іноземних суден, що знаходяться в її внутрішніх водах. Рядом держав і міжнародних морських організацій була висунута пропозиція про необхідність укладання міжнародної конвенції про внутрішні морські води, що кодифікувала б базисні положення, вироблені міжнародною практикою, а національне право конкретизувало б і деталізувало їх.

До внутрішніх вод держави належать морські бухти, затоки, лимани, береги яких належать одній державі і ширина входу в які не перевищує 24 морських милі. У випадку якщо ширина входу в затоку перевищує 24 милі, то усередині затоки від берега до берега проводиться пряма лінія в 24 милі довжиною таким чином, щоб нею обмежувався можливо більший простір. Вод-. на територія, розташована усередині цієї лінії, є внутрішніми водами.

Крім того, внутрішніми вважаються так звані «історичні води», перелік яких встановлюється урядом відповідної держави. До історичних вод звичайно належать води деяких заток (незалежно від ширини входу), що у силу історичної традиції або міжнародного порядку вважаються внутрішніми водами прибережної держави. Історичними, наприклад, є: затока Петра Великого на Далекому Сході Російської Федерації (ширина входу більше 100 миль по лінії від гирла ріки Тюмень-Ула до мису Поворотний); Гудзонова затока в Канаді (50 миль), Габесська затока в Тунісі (50 миль), затока Делавер у США та ін.

До складу внутрішніх вод входять озера і внутрішні моря. Якщо озера цілком оточені берегами однієї держави, то вони належать до державної території. Якщо

ж вони оточені територією декількох держав, між цими державами практикується укладання угод про режим вод, що належать кожній із них. До таких озер належать: Боденське озеро, оточене територією ФРН і Швейцарії, Женевське озеро між Францією і Швейцарією, Великі озера, які граничать із Канадою і США. При відсутності таких угод передбачається, що кордон визначається серединною лінією.

Практично такі ж правила належать до так званих внутрішніх (замкнутих) морів, оточених з усіх боків територією однієї держави. Якщо ж таке море має в оточенні береги двох або більше країн, то суверенні права кожної з них поширюються тільки на його територіальні води, а в центральній частині встановлюється режим відкритого моря. Таке має місце в Чорному морі. У Каспійському морі в період існування СРСР в основному зберігався правовий режим, установлений ще Гюлістан-ським і Туркманчайським мирними договорами, укладеними ще в 1813 і 1828 роках між Росією і Персією (нині Іраном). У цих договорах Персія уступила Росії виключне право на утримання в Каспійському морі військових кораблів. Після розпаду СРСР і утворення навколо Каспійського моря ряду незалежних держав постало питання про його поділ між Азербайджаном, Казахстаном, Росією і Туркменістаном, ускладнене наявністю значних родовищ нафти в надрах каспійського шельфу. Принципи такого поділу повинні стати предметом переговорів між заінтересованими державами. Законодавство Російської Федерації (Закон РФ «Про державний кордон» 1993 року), у якому знайшла своє втілення радянська доктрина міжнародного права, відносить до внутрішніх вод РФ за аналогією з «історичними» затоками сибірські моря: Карське, Лаптєвих, Східно-Сибірське, Чукотське.

Представляє інтерес точка зору канадського вченого Д. Фарана, який вважає, що головними критеріями для віднесення морських вод до історичних є такі:

а) виняткова влада і контроль над таким морським районом, включаючи вигнання іноземних суден із нього в разі потреби;

б) довге користування ним або витікання тривалого часу, хоча тривалість конкретного періоду залежить від обставин;

в) мовчазна згода інших держав, особливо тих, чиїінтереси можуть бути зачеплені даним статусом.Прибережна держава, здійснює у внутрішніх водах

права, що випливають із суверенітету. Вона регулює судноплавство і рибальство, на цій території заборонено займатися яким-небудь промислом або науковими дослідженнями без дозволу компетентних органів прибережної держави. Слід звернути увагу на те, що Конвенція ООН з морського права 1982 року містить спеціальну статтю, 225, що регламентує надання допомоги дослідницьким суднам. Всі держави повинні приймати розумні норми, правила та процедури для сприяння і полегшення морських наукових досліджень і в необхідних випадках для полегшення доступу у свої гавані морським дослідницьким суднам.

4. Територіальне море (територіальні води) і його правовий режим

Територіальне море (територіальні води) — це морський пояс, розташований уздовж берега або безпосередньо за внутрішніми морськими водами прибережної держави і розташований під її повним суверенітетом. Острови, що знаходяться за межами територіального моря, мають своє власне територіальне море. Проте прибережні установки і штучні острови територіальних вод не мають.

Кожна держава має право встановлювати ширину свого територіального моря до межі, що не перевищує 12 морських миль. Зі 134 прибережних держав 78 держав установили 12-мильну зону (у тому числі Росія, Польща, Україна, Болгарія, Румунія, Куба, Франція, Іспанія, Португалія та ін.), 5 держав — у 6 миль (у тому числі Греція, Туреччина та ін.), 2 держави — у 4

милі (Норвегія і Фінляндія), 20 держав — 3 милі (у тому числі Великобританія, ФРН, Щцерланд, Данія, Австралія та ін.). Водночас є держави, що встановили в односторонньому порядку ширину територіальних вод, що перевищують ліміт, установлений Конвенцією ООН по морському праву 1982 року. Так, наприклад, Ангола встановила ширину територіальних вод у 20 миль, Нігерія і Того — ЗО миль, Гамбія, Танзанія, Камерун, Мадагаскар — 50 миль, Мавританія — 70 миль. Є і більш великі претензіїї, які міжнародне право засуджує.

Існують три основних способи відліку територіальних вод:

1) від лінії найбільшого відливу уздовж берегаприбережної держави;

2) якщо берегова лінія звивиста або порізана чипоблизу берега є ланцюг островів, може застосовуватися метод прямих вихідних ліній, що з'єднують найбільш виступаючі в море точки берега й островів;

3) від внутрішніх морських вод.

Зовнішнім кордоном територіального моря є лінія, кожна точка якої знаходиться від найближчої точки прямої вихідної лінії на відстані, рівній ширині територіального моря (12 миль).

Бічний кордон територіальних вод суміжних держав, а також кордони територіального моря держав, що про-тилежать, береги яких відстоять один від одного менше ніж на 24 (12+12) милі, визначається міжнародними договорами.

Суверенітет прибережної держави поширюється на водний простір територіального моря, повітряний простір над ним, а також на поверхню дна і надра в цій зоні (стаття 1 Конвенції про територіальне море та прилеглу зону 1958 року). Територіальне море є частиною території відповідної держави* Проте обсяг суверенних прав прибережної держави в територіальному морі дещо вужчий, ніж у внутрішніх водах. З обсягу правомочно-стей держави установлюється виняток — право мирного проходу. Невійськові судна всіх держав користуються правом мирного проходу через територіальне море.

При цьому під проходом розуміється плавання через територіальне море з метою:

а) перетнути це море, не заходячи у внутрішні водиабо не становлячись на рейді або біля портової споруди за межами внутрішніх вод;

або

б) пройти у внутрішні води або вийти з них абостати на рейді або біля портової споруди (стаття 18Конвенції 1982 року).

У відповідності зі статтею 19 Конвенції з морського права «прохід є мирним, якщо тільки ним не порушується мир, добрий порядок або безпека прибережної держави».

Прохід признається таким, що порушує «світ, добрий порядок і безпеку» прибережної держави, якщо судно здійснює:

а) погрозу силою або її застосування проти суверенітету, територіальної цілісності або політичної незалежності прибережної держави або яким-небудьіншим чином з порушенням принципів міжнародного права, втілених у Статуті ООН;

б) будь-які маневри або навчання зі зброєю будь-якого виду;

в) будь-який акт, спрямований на збір інформаціїна шкоду обороні або безпеці прибережної держави;

г) будь-який акт пропаганди, що має за мету зазіхання на оборону або безпеку прибережної держави;

г) підйом у повітря, посадку або прийняття наборт будь-якого літального апарату;

д) підйом у повітря, посадку або прийняття наборт будь-якого військового устрою;

є) навантаження або розвантаження будь-якого товару або валюти, саджання або висадження будь-якої особи всупереч митним, фіскальним, імміграційним або санітарним законам і правилам прибережної держави;

є) будь-який акт навмисного і серйозного забруднення всупереч діючій Конвенції; ж) будь-яку рибальську діяльність;

з) проведення дослідницької або гідрографічної діяльності;

и) будь-який акт, спрямований на створення перешкод функціонуванню будь-яких систем зв'язку або будь-яких інших споруд або установок прибережної держави;

і) будь-яку іншу діяльність,' що не має прямого відношення до проходу.

У відповідності зі статтею 13 Закону України «Про державний кордон України» мирний прохід через територіальне море України здійснюється з метою його перетинання без заходу у внутрішні води України, або з метою заходу у внутрішні води і порти України, або виходу з них у відкрите море. Прохід вважається мирним, якщо при цьому не порушується мир, а також правопорядок і безпека України. Іноземні невійськові судна при здійсненні мирного проходу повинні випливати звичайним навігаційним курсом або курсом, рекомендованим компетентними органами України, а також морськими коридорами або схемами поділу прямування. Конвенція ООН з морського права 1982 року припускає можливість проходження морськими коридорами танкерам, суднам із ядерними двигунами або таким, що перевозять ядерні й інші небезпечні або отрутні за своєю природою матеріали. При цьому такі судна повинні мати на борту документи і додержуватися особливих запобіжних заходів. Морські коридори і схеми поділу прямування повинні бути ясно визначені прибережною державою і публікуватися на відповідних морських картах.

При порушенні правил мирного проходу в територіальному морі України капітан іноземного невійськового судна може бути притягнутий до відповідальності згідно до законодавства України.

Іноземні кораблі в територіальному морі України і її внутрішніх вод зобов'язані додержуватися правила радіозв'язку, навігаційних, портових, митних, санітарних й інших правил. У випадку вимушеного їх порушення варто негайно повідомляти адміністрацію найближчого порту України.

Компетентні органи України вправі встановлювати райони в межах територіального моря і внутрішніх вод України, плавання в який іноземним суднам заборонено. Про це повинне бути зроблене належне повідомлення. Хоча Закон України від 4 листопада 1991 року не згадує про це, при проході через територіальне море звичайна практика потребує проходження без зупинок. Проте Конвенція про територіальне море, прийнята на Женевській конференції 1958 p., визнавала право при проході на зупинку і стоянку на якорі, оскільки вони пов'язані зі звичайним плаванням або виявилися необхідними внаслідок непереборної сили або лиха. Конвенція ООН з морського права 1982 року в п. 2 статті 18 визнала це право в якості винятку, закріпивши, що прохід повинний бути безупинним і швидким.

Особливий порядок проходу через територіальні води встановлений для військових кораблів. Визначення військового корабля дано в статті 29 Конвенції 1982 року. Під ним розуміється «судно, що належить до збройних сил якої-небудь держави, що має зовнішні знаки, які відрізняють такі судна його національності, що знаходиться під командуванням офіцера, що перебуває на службі уряду даної держави і прізвище якого занесене у відповідний список військовий або еквівалентний йому документ, і яке має екіпаж, підпорядкований регулярній військовій дисципліні».

У період існування СРСР, що наполягав на дозвільному порядку проходу іноземних військових кораблів через свої територіальні води, про що зробив відповідне застереження до статті 23 Конвенції про територіальне море і прилеглу зону 1958 року, кораблі військово-морського флоту США, що не розділяли позицію СРСР у цьому питанні і тлумачили її як таку, що порушує міжнародне право, двічі, у 1986 і 1988 роках, зробили спробу здійснити право мирного проходу пройшовши через радянські територіальні води в Чорне море. Це призвело до інцидентів, що у результаті дали імпульс переговорному процесу зі зближення позицій двох держав, що стосуються права мирного проходу. 23 вересня 1989 року

міністр закордонних справ СРСР Е.А. ІІІеварнадзе і дер-жсекретар США Дж. Бейкер підписали угоду «Про однакове тлумачення правил міжнародного права стосовно мирного проходу». У ньому сторони визнали, що право мирного проходу поширюється на всі судна, включаючи військові кораблі, і не потребує дозвільних процедур. Обидві держави взяли зобов'язання привести в повну відповідність із Конвенцією ООН з морського права 1982 року своє законодавство, правила і практику, що належать до мирного проходу.

В Україні військові кораблі іноземних держав, а також підводні човни здійснюють мирний прохід у територіальному морі України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів. При цьому підводні човни повинні плавати тільки на поверхні і під своїм прапором. Невиконання перерахованих правил надає право компетентним органам України вимагати від порушника негайно покинути територіальне море України. Це відповідає положенням статті ЗО Конвенції 1982 року.

Слід також мати на увазі, що держава прапора відповідає за будь-яку шкоду або збитки, завдані прибережній державі в результаті недотримання військовим або іншим некомерційним судном правил прибережної держави щодо плавання в територіальному морі або положень Конвенції 1982 року.

Проте зазначена Конвенція (стаття 24) встановлює й обов'язок прибережної держави з організації судноплавства в її територіальному морі. Так, прибережна держава не повинна перешкоджати мирному проходові іноземних суден, воно повинна належним чином повідомляти про всі відомі їй небезпеки для судноплавства в її територіальних водах.

Слід зазначити, що конкретні питання, пов'язані з юрисдикцією прибережної держави у відношенні іноземних суден, що здійснюють право мирного проходу, вирішуються в залежності від приналежності цих суден до класу військових кораблів, а також державних суден, експлуатованих у некомерційних цілях, або до

класу торгових суден (підрозділи А, В, С розділу 3 частини II Конвенції ООН з морського права 1982 року). Стосовно військових кораблів діє принцип імунітету державної власності, відповідно до яких вони вилучаються з-під юрисдикції прибережної держави. У випадку недотримання ними законів і правил прибережної держави під час мирного проходу через її територіальні води, влади прибережної держави можуть вимагати, щоб цей корабель негайно покинув її територіальне море. При цьому шкода і збитки, заподіяні кораблем-порушником, покриваються державою його прапора.

На борту іноземного торгового судна, що здійснює право мирного проходу, діють карна і цивільна юрисдикція держави прапора судна, за винятком вилучень, встановлених у конвенційному порядку. У відповідності зі статтею 27 Конвенції ООН з морського права, карна юрисдикція здійснюється прибережною державою стосовно злочину, вчиненого на борту іноземного торгового судна під час проходу через територіальне море, якщо:

1) наслідки злочину поширюються на прибережну державу;

2) злочин порушує спокій у країні або добрий порядок у територіальному морі;

3) капітан судна, дипломатичний агент або консульська посадова особа держави прапора судна звертаються до місцевої влади з проханням про надання допомоги;

4) прийняті заходи необхідні для припинення незаконної торгівлі наркотиками або психотропнимиречовинами.

Але не підлягає обмеженню право прибережної держави приймати будь-які заходи для арешту або розслідування на борту іноземного судна, що проходить через територіальне море, після його виходу з внутрішніх морських вод. Це право спрямоване на забезпечення можливості прибережної держави заарештовувати і віддавати суду осіб, що несуть кримінальну відповідальність за злочини, вчинені під час перебування судна у внутрішніх водах такої держави. При вчиненні злочина

на борту іноземного судна до входу в територіальне море і при проходженні цього судна без заходу у внутрішні морські води прибережна держава здійснювати втручання не повинна (п. 5 статті 27 Конвенції ООН з морського права).

Проте у виняткових випадках, пов'язаних із нанесенням шкоди морському середовищу або порушенням режиму виняткової економічної зони, Конвенція 1982 року передбачає умови втручання прибережної держави. У відповідності зі статтею 28 зазначеної конвенції:

а) прибережна держава не повинна зупиняти іноземне судно, що проходить через територіальне море або змінювати його курс із метою здійснення цивільної юрисдикції у відношенні особи, що знаходиться на борту судна;

б) прибережна держава може застосовувати у відношенні такого судна заходи стягнення або арешт у будь-якій цивільній справі тільки по зобов'язаннях або в силу відповідальності, прийнятої або накликаної на себе цим судном під час або для проходу його через води прибережної держави. При цьому ці обмеження не торкаються права прибережної держави застосовувати заходи стягнення або арешт у цивільній справі у відношенні іноземного судна, що знаходиться на стоянці в територіальному морі або проходить через територіальне море після виходу з внутрішніх вод.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: